Суспільство вкрай стурбоване зростанням кількості дітей з вадами психофізичного
розвитку та дітей з інвалідністю. За оцінками експертів ООН, кількість людей з
обмеженими життєвими і соціальними функціями складає 10% населення земної кулі. Понад 120 млн. з них
- це діти та підлітки.
На жаль ці світові проблеми не обійшли і нашої держави. За останні роки в
Україні кількість дітей з порушеннями психофізичного розвитку зросла на 22%, щорічно на 5-6 тисяч збільшується число
дітей з інвалідністю.
Сьогодні ми стоїмо на порозі кардинальних змін освітньої політики України
стосовно даної категорії дітей. Характерною особливістю сьогодення є реконструювання
системи спеціальної освіти на демократичних засадах.
В основу цього покладено два
принцип:
·
не відривати дитину від сім’ї і суспільства,
коли це можливо, і сприяти природному процесі її соціалізації;
·
розробити та апробувати додаткові моделі
спеціальної освіти та надати можливості батькам дітей з особливостями
психофізичного розвитку вибору форм і видів спеціальної освіти.
Тому нині активна робота ведеться над упровадженням інтегрованого та інклюзивного
навчання. Інклюзивне навчання
запроваджується відповідно до Конвенції
ООН про права дитини та Конвенції ООН про права інвалідів, низки Указів
Президента, Закону України «Про загальну середню освіту».
Що ж таке інклюзія?
У матеріалах Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», який реалізує програму
«Інклюзивна освіта» з 1996 року, дано такі визначення:
Інклюзія (від ihclusioh –
включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у суспільному
житті.
Інклюзивна освіта – це
система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного
права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає
навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього
навчального закладу.
Освітні послуги надаються загальноосвітніми навчальними закладами у класах з
інклюзивним навчанням із застосуванням
особистісно орієнтованих методів навчання та з урахуванням індивідуальних
особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.
За поглядами Удицького (Uditsky,1993 рік) в інклюзивному класі учень з
тяжким порушенням, незважаючи на ступінь або природу цього порушення, є членом
колективу, якому раді і якого цінують. Цього учня навчає звичайний класний
учитель (якому, вразі потреби, надається допомога); він навчається за звичайною
навчальною програмою (з модифікаціями та адаптацією); знаходить друзів; робить
свій внесок у навчання всього класу (а також)… бере участь у всіх сферах
шкільного життя відповідно до своїх інтересів, рік за роком навчаючись поруч зі
своїми однолітками, переходячи з дитячого садка аж до старших класів середньої
школи (с. 79).
Для організації навчання створюються
такі умови:
·
забезпечення безперешкодного доступу до
будівель та приміщень такого закладу дітей з вадами опорно-рухового апарату,
зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору;
·
забезпечення необхідними
навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними
технічними засобами навчання;
·
облаштуванням кабінетів
учителя-дефектолога, психологічного розвантаження, логопедичного для проведення
корекційно розвиткових занять, забезпечення відповідними педагогічними кадрами.
Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до класів з інклюзивним
навчанням здійснюється в установленому порядку відповідно до висновку ПМПК.
Наповнюваність класів з інклюзивним навчанням становить не більше як 20 осіб, з них:
·
1 – 3 дитини з розумовою відсталістю або
вадами опорно-рухового апарату,
або зниженим зором чи слухом, або ЗПР;
·
Не більше як 2 дітей сліпих або глухих, або з тяжкими
порушеннями мовлення, або складними вадами розвитку (вадами слуху, зору, опорно-рухового
апарату в поєднанні з розумовою відсталістю, ЗПР), або тих, що пересуваються на
візках.
Навчання у класах з інклюзивним навчанням здійснюється за типовими
навчальними планами, програмами, підручниками та посібниками, рекомендованими
для загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі спеціальними
підручниками, з відповідною їх адаптацією.
Розробляється індивідуальна програма розвитку групою фахівців (заступник
директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент учителя, психолог,
учитель-дефектолог та ін.) із обов’язковим залученням батьків з метою
визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з
особливими потребами. Ця програма містить індивідуальну
навчальну програму та індивідуальний навчальний план.
Індивідуальний навчальний план складається
з урахуванням висновку ПМПК і передбачає
від 3 до 8 годин на тиждень корекційно-розвиткових занять, які проводяться
відповідними вчителями-дефектологами та практичними психологами. Оформлення та
ведення відповідної документації покладається на асистента вчителя.
Система оцінювання навчальних досягнень учнів повинна бути стимулюючою.
По закінченню навчання учням видається документ встановленого зразка для
загальноосвітнього навчального закладу, учнями якого вони були.
Які ж переваги інклюзивного навчання для дітей з особливостями психофізичного
розвитку?
1.
Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з
однолітками поліпшується когнітивний, моторний, соціальний та емоційний
розвиток дітей.
2.
Ровесники відіграють роль моделей для
дітей з особливостями психофізичного розвитку.
3.
Оволодіння новими вміннями та навичками
відбувається функціонально.
4.
Навчання проводиться з орієнтацією на
сильні якості, здібності та інтереси дітей.
У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими
однолітками й участі у громадському житті.
Переваги для дітей без особливих потреб:
1.
Діти вчаться природно сприймати і
толерантно ставитися до людських відмінностей.
2.
Діти вчаться налагоджувати і підтримувати
дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.
3.
Діти вчаться співробітництву.
4.
Діти вчаться поводитися нестандартним
чином, бути винахідливими , а також співчувати іншим.
Переваги для родин:
1.
Батьки отримують інформацію про типовий
і атиповий розвиток дітей.
2.
Родини одержують підтримку з боку інших
батьків.
3.
Батьки беруть участь у визначенні
навчальних цілей і завдань для дітей.
4.
Всі батьки стають частиною шкільної
спільноти.
Переваги для вчителів та інших фахівців:
1.
Вчителі інклюзивних класів краще
розуміють індивідуальні особливості учнів.
2.
Вчителі оволодівають різноманітними
педагогічними методиками, що допомагає їм ефективно сприяти розвиткові дітей з
урахуванням їхньої індивідуальності.
3.
Спеціалісти (медики, педагоги
спеціального профілю, інші фахівці) починають розглядати дітей більш цілісно, а
також вчаться дивитися на ситуації очима дітей.
Причини доцільності запровадження
інклюзивних програм
Інклюзивні підходи сприяють реалізації прав людей:
·
Всі діти мають право навчатися разом.
·
Діти не повинні зазнавати будь-яких
видів дискримінації (зокрема шляхом виключення зі звичайного дитячого загалу)
через свої розлади або проблеми з навчанням.
·
Багато дорослих з особливостями
психофізичного розвитку, які пройшли через спеціальні школи та інші заклади,
вимагають припинити сегрегацію в цій сфері.
Інклюзивні програми є ефективними з педагогічної
точки зору:
·
Діти розвиваються краще (як в
освітньому, так і соціальному аспектах), коли навчаються разом зі своїми
ровесниками.
·
Не існує методів навчання і піклування
про дітей, які б застосовувалися у спеціальних закладах і не могли б бути
використані у звичайних школах (за умови відповідної кваліфікації педагогів та
підтримки фахівців).
·
У разі відданості, відповідальності
педагогів і підтримки з боку батьків та фахівців інклюзивні програми є
ефективнішими з освітньої точки зору.
Інклюзивні програми мають велике соціальне значення:
·
Внаслідок сегрегації діти з
особливостями психофізичного розвитку виростають лякливими, погано освіченими,
з багатьма упередженнями.
·
Всі діти потребують доброї освіти, яка б
допомогла їм жити повноцінним життям у суспільстві.
·
Інклюзивні підходи допомагають долати
страхи та упередження, сприяють дружбі, взаємоповазі і взаєморозумінню серед людей.
Існують різні погляди на інклюзивне навчання певних
категорій працівників освіти, що є віддзеркаленням існуючого суспільного
ставлення до осіб з порушеннями
психофізичного розвитку, усталених негативних стереотипів і упереджень.
Наприклад, уявлення про те, що діти з психофізичними порушеннями є порушниками
поведінки, що вони агресивні, абсолютно не відповідає реальності. Аналогічна
теорія „моральної дефективності” ще в 1924 р. була справедливо розкритикована
Л. Виготським. Практика корекційної освіти свідчить, що коли в деяких з цих
дітей і спостерігаються вияви агресії чи неслухняності, то вони є наслідком не
біологічного порушення, а соціального оточення, педагогічної занедбаності, як і
в здорових дітей.
Ще одним стереотипом є думка про те, що над дітьми з
порушеннями психофізичного розвитку будуть знущатися однокласники. Спеціальне
дослідження, проведене Національним інститутом з розвитку міської освіти США
(та і за власними спостереженнями),
засвідчило, що між звичайними дітьми і ровесниками з інвалідністю
встановлюються цілком дружні стосунки. Психологічний клімат у класі залежить
від правильних дій учителя, від створення ним позитивної атмосфери.
Поширеною є також хибна думка про те, що рівень
освіти в інклюзивному класі буде нижчим для здорових дітей, що вчитель
приділятиме їм менше уваги. Це не так, оскільки учні з порушеннями
психофізичного розвитку навчаються за програмами, які відповідають їхній
нозології, індивідуальним особливостям розвитку. Окрім того, з ними працюють у
класі корекційний педагог (асистент учителя), інші фахівці, тому педагог
загальної освіти не відволікається від процесу навчання інших учнів. Безумовно,
робота в інклюзивному класі передбачає застосування корекційно спрямованих
методик, прийомів індивідуалізації навчання і виховання, якими мають оволодіти
педагоги загальноосвітніх закладів.
Узагальнюючи, наголосимо, що ефективність спільного
навчання і виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку і здорових
однолітків залежить від спеціальної підготовки психолого-педагогічних кадрів.
При цьому педагоги, які мають загально педагогічну освіту не повинні дублювати
дефектологічну підготовку, адже інтегровану та інклюзивну освіту забезпечують
корекційні педагоги. Водночас учителі,
вихователі, психологи із загальнопедагогічною підготовкою є
членами команди психолого-педагогічного супроводу дитини, яка навчається в
навчальному закладі, а це потребує формування відповідної складової їх
професійної компетенції.
Важливого значення набуває формування в педагогів
адекватного ставлення до осіб з порушеннями психофізичного розвитку та їхніх
родин; відповідних професійно значущих рис особистості, зокрема таких, як любов
до дітей незалежно від їхнього здоров’я, терпимість, емпатія.
Вихователі ДНЗ і вчителі шкіл мають оволодіти загальними
питаннями корекційної педагогіки і спеціальної психології:
·
сутність та класифікація порушень
психофізичного розвитку, їх причини;
·
особливості структури аномального
розвитку;
·
загальна характеристика сучасної системи
освітньо-корекційних послуг;
·
відбір дітей у спеціальні заклади та
участь у цьому педагогів загальноосвітніх закладів;
·
психолого-педагогічна характеристика
дітей з порушеннями психофізичного розвитку та особливості роботи з ними в умовах корекційної та інклюзивної освіти;
·
індивідуальний підхід до дітей у процесі
навчання і виховання залежно від категорії порушення їх психофізичного
розвитку.
У педагогів загальноосвітніх закладів необхідно
сформувати навички психологічної підтримки дітей з особливостями психофізичного
розвитку; вміння організовувати безконфліктну соціальну взаємодію з різними
рівнями психофізичного розвитку; вміння співпрацювати з різними типами сімей;
навички командної взаємодії з колегами. Поки що відсутність всього цього і є
основними недоліками, що гальмують впровадження інклюзивної форми навчання.
Безперечно, цілеспрямована підготовка вчителів і
вихователів сприятиме успішному розв’язанню проблеми інклюзивного навчання дітей з особливостями
психофізичного розвитку в загальноосвітніх закладах.
Література:
1. Лорман Т. Сім
стовпів інклюзивної освіти // Дефектологія. –
2010. - № 3
2. Миронова С.
Ставлення студентів і педагогів до проблем інклюзивної освіти дітей з
порушеннями психофізичного розвитку // Дефектологія. – 20011. - №1
3.Про
затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх
нівчальних закладах. – Постанова Кабінету Міністрів від 15 серпня 20011 р. №
872
4.Шнайдер В. І.
Інклюзивна освіта: теоретико-методологічні, організаційні засади впровадження.
– Хмельницький, 2010
Немає коментарів:
Дописати коментар